Чортків      Станіслав Гольський, руський воєвода, вибудовуючи фортецю під Вигнанським горбом, наївно вірив, що вибране ним місце – найкраще. Хіба міг чоловік на початку XVII ст. передбачити стрімкий розвиток артилерії у недалекому майбутньому?      Вирішив будувати на місці старої цитаделі. „В давнину люди мудрі були, не те, що зараз” – думав він. Ще й  наказав засадити  фортечні стіни буйними травами  – „ щоб ніхто  з ворогів не здогадався, де ж у тому Чорткові фортеця. Трохи тої  автохтонної рослинності збереглося до нашого часу – ясенець білий та молодило руське.      І справді . Мчиться якась посіпака по Кучманському шляху. Як помітить фортецю – напевне захоче зруйнувати; вхопить облизня – то сплюндрує довколишнє поселення.      Для таких, особливо цілеспрямованих зайд, Гольський 1610 року зводить костел. Оборонний. Заселив туди домініканців із сусідніх Шманьковець – хай собі там чубляться.      А він побудується осторонь. Так воно надійніше.. Міщани, іродові душі, поливаючи нападників смолою, могли кварту-другу вляти і за його, воєводин, комір. Щоб одним пострілом двох зайців закатрупити – а за що  - то завжди знайдеться. (ей, пацанчік, ти мені на мешта наступив!).